580 років з дня народження
Алішера Навої –
поета, мислителя, державного діяча
09.02.1441 – 03.01.1501
Час, коли жив і творив Алішер Навої, став для узбецького народу періодом розквіту науки, культури, літератури. Поет і мислитель був людиною універсального культурного світогляду та патріотом своєї країни. Його енциклопедичні для того часу знання опиралися не лише на книжну освіченість, але й на спілкування з широким колом людей, на роздуми про побачене і почуте. Займаючи високу державну посаду, він неодноразово надавав допомогу освітянським закладам, бібліотечним установам та безпосередньо поетам і вченим того часу. Алішер Навої був обізнаним із засадами тогочасної лінгвістики та здобутками староузбецької мови: «…Мова – це море, в ньому безліч перлин – слів, а кожна перлина сяє неповторною красою».
Майже за 200 років до Шекспіра видатний державний діяч, філософ, письменник Сходу Алішер Навої не тільки створив писемну мову для корінного населення центральної Азії, а саме староузбецьку мову, а ще й залишив світові високодуховну, поетично досконалу історію про східних Ромео та Джульєтту – поему «Фархад і Ширін ».Поема не тільки має захоплюючий сюжет, але й розійшлася на цитати, дякуючи афористичним висловам великого майстра.
Поема засновника узбецької літератури, вченого та державного діяча XV століття Алішера Навої «Фархад і Ширін» – прообраз Ромео та Джульєтти – належить до скарбниці світової культури. Саме ця поема, завдяки таким звичним і вічним людським темам як любов, дружба, гідність, бажання працювати і творити добро, з одного боку, підступність, бажання за любу ціну отримати те, що тобі не належить, навіть розпочинаючи війну, з іншого, – стала одним із найбільш популярних творів Навої, переклади якого здійснені на багато мов світу.
«Фархад і Ширін» – це натхненний гімн праці, чистої, всеосяжної любові, людинолюбства і вірності. У процесі роботи над поемою автор змінив сюжетні лінії оповіді. Головним героєм поеми є Фархад – людина, наділена працьовитістю, мужністю і самовідданістю. Син китайського імператора стає вмілим будівельником, чудовим майстром. Натхнений великим і світлим почуттям до прекрасної Ширін, Фархад здійснює героїчні подвиги в ім’я з’єднання зі своєю коханою. На його шляху до мети сили зла створюють чисельні перешкоди, але вони не можуть «зламати» принца. Однак герой все ж гине, повіривши у помилкову звістку про шлюб Ширін. Дізнавшись про загибель Фархада, помирає і його кохана…
На думку автора, тільки людина, яка втілила в собі переваги всебічної досконалості, може любити віддано, вірно, аж до самопожертви. Тому образи Фархада і Ширін живуть у перебігу століть і є показниками остаточної перемоги добра і благородства.
Передісторія перекладу поеми «Фархад і Ширін» М.П. Бажаном бере свій початок ще з часів виникнення в СРСР політики сходознавства, про що свідчить заснування 1926 р. у Харкові (з філіалами у Києві та Одесі) Всеукраїнської наукової асоціації Сходознавства. Фактично фундаторами цього об’єднання стали: А.Ю. Кримський, А.П. Ковалівський, П.Г. Тичина. Після репресій 30-х рр. якість міжкультурних зв’язків значно знизилась, але радянською владою продовжувалося пропагування ідеї «дружби народів», що підтверджувалося організацією широкомасштабних ювілейних заходів, присвячених світочам культури народів СРСР. У роки війни та повоєнний час масштаби літературних перекладів набули свого поширення, особливо стосовно народів давніх культур. Академік І.М. Дзюба, аналізуючи процес перекладу М.П. Бажаном поеми «Фархад і Ширін», припускає, що перекладач був добре обізнаним з досягненнями у царині перекладу східної поезії, зокрема епічної спадщини Сходу. До того ж, він уже мав успішний досвід перекладу славетного грузинського епосу Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937 р.). Український поет переймався моральними аспектами, які узбецький мислитель адресував того часу своєму народу, а також роздумами про життя і смерть, минуще і неминуще, духовний спадок тощо.
Хто мудрі мислі вклав до мудрих книг,
Той повість цю прикрасити так зміг…
Із достатків своїх я брав собі для прожитку лише те, що необхідне звичайній людині — задовольнявся халатом, який захищав мене від спеки та холоду, і невибагливою їжею. Решту ж я витрачав на спілкування з народом, на харчування служників і домочадців. А те, що залишалося після витрат на їжу та на виконання різних обов'язків, я віддавав на благодійні справи.
Хто присвятить своє життя служінню науці, того ім'я й після смерті буде безсмертне.
Книга — вчитель без плати та подяки. Кожну мить дарує вона тобі одкровення мудрості. Це — співрозмовник, який має мозок, що покритий шкірою, про таємні справи виголошує мовчки.
Розв'язність мови сама себе карта́, породжує сотні бід, нещасть і кривд.
Словами можна відвернути смерть,
Словами можна мертвих оживити.
Жити слід без спочину, в боротьбі сміливій. Навіть якщо безсмертя буде долею.
Коли зробити хочеш добре діло, пильнуй щоб відповідна хвиля не минула.
Ті, хто мають терпіння здатні створювати шовк із листя і мед із рожевих пелюсток.
"Підчаший, де ж п'янке вино твоє?
Мене похмілля сподівань заб'є!
На згубу хміль розлуки нам дано,
Від нього лік — чи зустріч, чи вино!
(Алішер Навої в перекладі Миколи Бажана)
https://uk.wikiquote.org/wiki/
