СЕНКЕВИЧ, Генрік (05.05.1846 – 15.11.1916) — польський письменник, лауреат Нобелівської премії 1905 р.

Генрік Адам Олександр Пій Сенкевич народився у невеликому польському містечку Воля Окшайська (тепер — це територія Литви) у збіднілій литовсько-польській шляхетній родині, де, крім нього, був ще старший брат і чотири сестри. Освіту майбутній письменник здобув у Варшаві, і вступив у Головну школу (з 1869 р. — Варшавський університет), де у 1866—1870 pp. вивчав медицину, історію та філологію.

Через відсутність коштів Сенкевич не зміг закінчити університету, і в 1871 р. розпочав свою літературну діяльність як журналіст. Упродовж кількох років Сенкевич став одним із провідних журналістів країни, працював кореспондентом у Відні, Парижі, США. В результаті перебування у США з'явилася книга «Листи із подорожі» (1876—1878), яка мала надзвичайний успіх у польського читача. У 1878 p. Сенкевич виступав із лекціями у Франції й Італії.

В Італії він познайомився із Марією Шенкевич, полькою за національністю, з якою через два роки одружився. Упродовж життя Сенкевич одружувався ще двічі — у 1894 р. з юною шанувальницею його таланту Марією Романською і в 1901 — з кузиною Марією Бабською. Із початком Першої світової війни письменник переїхав у нейтральну Швейцарію. Помер Сенкевич у Відні, а через вісім років його останки були перевезені у Польщу.

Творчість Сенкевича можна умовно поділити на три періоди: 1872-1882pp., коли він виступав як журналіст, автор повістей та оповідань; 1883— 1904 рр. — час створення історичних і «сучасних» романів, і 1905-1916 pp., останній період його творчого шляху.

Сенкевич належить до кола письменників-реалістів, і це особливо яскраво виявилося у його оповіданнях та повістях про сучасність. З 1881 до 1887 p. Сенкевич очолював газету «Слово», завданням якої вважав утвердження «здорового прогресу на засадах поваги до національної традиції та віри». Перший період творчості Сенкевича вирізняється різноманітністю тематики, хоча найглибше він розкрив тему народу. Письменник змалював трагічне становище польського селянства

У творчості Сенкевича з'являється патріотична тема, яка стане підґрунтям історичних романів, створених упродовж другого періоду письменницької діяльності.

Слави Сенкевич зажив після виходу історичної трилогії: «Вогнем і мечем» (1884 р.) — про боротьбу Речі Посполитої з повсталою Україною часів Б. Хмельницького; «Потоп» (1886 р.) — про визвольну війну поляків зі шведською інтервенцією 1655—1656 pp.; «Пан Володийовський» (1887 р.) — про боротьбу з турецьким нашестям у 1672-1673 pp.

Найкращий історичний роман Сенкевича «Хрестоносці» (1897—1900) присвячений боротьбі проти німецьких рицарів, які намагалися поневолити народи Балтії. Дія роману відбувається на початку XV ст. Працюючи над цим твором, письменник використовував літописи, мемуарну літературу, справжні документи XIV-XV ст. Роман Сенкевича — багатоплановий твір. У ньому правдиво і точно відтворене життя великих феодалів, дрібної шляхти і селян-кріпаків, для яких німецьке панування було особливо нестерпним.

У романі «Камо грядеши?» (1894—1896) Сенкевич звернувся до ще віддаленішої від сучасності історичної епохи — періоду, коли імператором Риму був Нерон, який жорстоко переслідував перших християн. Сенкевич добре знав латину і, щоб не забути цієї мови, постійно перечитував римських поетів та істориків. Тогочасний Рим агонізував, занепадав — колишній «володар світу» перетворився у «клоаку», позитивним антиподом якої письменник зобразив християнський світ. Роман мав неймовірний успіх — значною мірою цьому сприяла любовна лінія у розвитку дії (взаємини Лігії та Вініція, яких розділяють не лише несприятливі обставини, а й релігійні переконання). У 1905 р. за роман «Камо грядеши ?» Сенкевич була присуджена Нобелівська премія.

До цього самого періоду творчості належать романи Сенкевича про сучасність — «Без догмата» (1890 р.) та «Родина Поланецьких» (1895 р.). У романі «Без догмата» Сенкевич створив образ Леона Площовського, спустошеної людини, котра втратила ідеали, скептика і песиміста, «генія без портфеля», дещо схожого на «зайвих людей» російської літератури. Антиподом Площовського став герой наступного роману Сенкевича із сучасного життя — Станіслав Поланецький, шляхтич, котрий стає підприємцем і не замислюється над «вічними» питаннями («Родина Поланецьких»). Роман цікавий критичним ставленням до неробства та егоїзму, аналізом проблем виховання, кохання, поетизацією жіночих образів.

В останній період творчості Сенкевич створив пригодницьку повість для підлітків «У пустелі та пущі» (1911), почав збирати матеріал для роману «Легіони». Твори Сенкевича — і в першу чергу його історичні романи — «стали справжніми взірцями високопрофесійної «масової» літератури» (Д. Добровольський).

Є. Горбуліна

https://javalibre.com.ua/java-book/author/bio/24912