Шановні користувачі!
14 травня 2021 р. відзначається
150 років від дня народження
ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА (14.05 1871 — 07 12 1936)
Василь Стефаник — прозаїк світового рівня. Його творчість — одне з найвищих досягнень української літератури кінця XIX — початку XX ст., що стрімко розширювала естетичні обрії українського письменства, утверджувала нові стильові напрями.
В. Стефаник увійшов в історію світової літератури як неперевершений майстер психологічної новели. Його називали «володарем дум селянських» і «поетом мужицької розпуки» за глибоке знання селянської душі й суворої правди життя. Оригінальність творчої манери письменника виявлялася в глибокому розкритті внутрішнього світу особистості, динамізмі відтворення її переживань, лаконізмі, глибокому підтексті, широкій асоціативності мови художнього твору.
В. Стефаник народився в сім’ї багатих селян. Батько майбутнього письменника, Семен Стефаник, походив із запорізьких козаків. Він був працьовитим, але мав непростий характер. Мати, Оксана Кейван, була доброю жінкою, невтомною трудівницею, тому й дітей виховувала в любові до праці. В. Стефаник був дуже відданий матері все життя. У дитинстві хлопець допомагав родині по господарству, працював у полі, пас овець...
Батько хотів, щоб син був освіченою людиною, тому й оплатив його навчання в одному з найвідоміших навчальних закладів Європи — Ягелонському (нині Краківському) університеті, де В. Стефаник здобував медичну освіту. Однак робота лікаря майбутньому письменнику не лежала до душі, тому він полишив навчання, переїхав до Відня та зайнявся літературною діяльністю. Батько не схвалював вибір сина і відмовив йому в матеріальній підтримці. Натомість мати завжди знаходила можливість допомогти синові.
У період навчання в Коломийській польській чоловічій гімназії юнак прилучився до просвітительської роботи, виявляв інтерес до революційно-демократичних ідей, цікавився політичною літературою. В. Стефаник став одним зі співорганізаторів таємного гуртка, що пропагував прогресивні політичні погляди. За нелегальну громадсько-культурну роботу його було виключено з гімназії. Згодом, навчаючись у Дрогобицькій гімназії, він також брав активну участь у громадському житті, був членом таємного гуртка молоді. Заприятелював з І. Франком, із яким потім підтримував дружні стосунки. В. Стефаник відстоював ідею державної незалежної України, тому щиро вітав утворення УНР як волевиявлення українського народу.
Письменник виступав проти намагань польських шовіністичних кіл загарбати Галичину, тому в січні 1919 р. очолив делегацію для участі в заходах із нагоди проголошення Злуки всіх українських земель.
У 1904 р. письменник одружився з Ольгою Гаморак і проживав у с. Стецеві. Через 10 років його дружина померла. У побуті В. Стефаник був вимогливим і до себе, і до рідних. Зазвичай сім’я обідала о першій годині дня, і якщо хтось запізнювався на вечерю, то кухарка не мала права подавати їжу. Письменник був дуже акуратним, любив чистоту й порядок у всьому. Його оселя вражала комфортом. І донині в будинку-музеї В. Стефаника збереглися меблі, що були ще за його життя.
Письменник мав трьох синів. Найстарший син — Семен — тривалий час був головою Львівського облвиконкому, працював директором музею І.Франка у Львові. Середульший — Кирило — був директором музею В.Стефаника. Наймолодший син — Юрій — у 1944 р. емігрував до Канади. Правнуки письменника й донині приїздять до прадідівської оселі, підтримують її, доглядають за сімейним садом.
Останні роки життя В. Стефаника були затьмарені тяжкими хворобами, а 7 грудня 1936 р. його серце зупинилося назавжди.
Ім’я Василя Стефаника присвоєно Прикарпатському національному університету, Національній бібліотеці у Львові, бібліотеці у Києві, вулицям у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию та Снятині. Премія імені Василя Стефаника присуджується за видатні досягнення в галузі української художньої літератури, мистецтва, архітектури та журналістики.
За матеріалами сайтів: https://www.google.com/search?q=
https://uahistory.co/pidruchniki/fasolya-ukraine-literature-10-class-2018-standard-level/33.php