Шановна університетська спільното! 

До абонементу художньої літератури надійшла книга віршів 

Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну». 

«Якщо ви не пропускали крізь себе поезію Вишебаби – зараз саме час прочитати, почути, побачити, засміятися, розревітися, повірити в Україну ще більше і просто ще раз впевнитися в талановитості наших людей» - пише музикантка Альона Савраненко (alyona alyona)

Моє покоління

Історія в книгах довга, наживо – минає стрімко,

Моє покоління пише сльозами й вогнем сторінку.

До біса маневрів список, дивіться, кі ми вперті,

Дивіться, як сміємося прямо в обличчя смерті.

Дивіться на наші танці з руйновищ, постів, окопів,

Над головами уламки, з-під ніг вилітає попіл,

Контемпорарі в підвалах для тих, хто лихої вдачі.

Моє покоління плаче так, щоб ніхто не бачив.

Якби всю сіль з копалин жбурнути в страждання світу,

То більшість у наших ранах розквітла би горицвітом.

Із кожним життям навколо недоля і доля спільні.

Прислухайтесь – у полоні ворожому чутно співи.

За мить, як піти в атаку, ми молимось про спасіння,

Якщо Бог і є, він носить форму мого покоління.

Чи прийме він нас, хто знає. Святих серед нас немає.

Дивіться, як ми лютуєм, як пристрасно ми кохаєм.

Коли чорна тінь повстала від Маріка до Говерли,

Ми билися, як востаннє. І вижили. І померли.

Якщо, як і ми, уголос, ти весело й непохитно

Читаєш це українською, значить, ми бились гідно.

05.07.2022 р., с. Новоукраїнка, Дон. обл.

Зірка

За київським часом о п1ятій

У чорному небі – вогонь

Від зірки чи збитих снарядів.

Народ ся рождає, славімо його.

Під дике ревіння сирени

Розноситься звістка кругом

По землях, ба більше – по венах:

Народ ся рождає, славімо його.

Здивовані світом незгасним

Плетуться волхви ланцюгом

З дарами під зірку до ясел

Народ ся рождає, славімо його.

Хоч Ірода військо стокриле

Ширяє з брудним батогом

Під захистом вищої сили

Народ ся рождає, славімо його.

Здійснять ще дива його руки

У ранах, що спробуй, загой

Із кров’ю, сльозами, у муках

Народ ся рождає! славімо його.

30 лютого 2022, м. Тальне

Фантомні болі

На Донбасі міста не прокинуться від сирени,

Їх покинули люди, як кров залишає вени,

Їх відрізали скальпелем фронту супроти волі,

Кожен з нас відчуває у тілі фантомні болі.

Ми вдивляємось в бік знерухомленої кінцівки,

Али поки лише через оптику, лиш прицільно.

Не у білих халатах – у формі з брудними літерами

Тут країну зшивають голками крупнокаліберними.

Український світанок зійде над Донецьким кряжем,

Хтось із нас неодмінно до ночі в цю землю ляже.

Тільки думка майне, як заправиш в ріжок набої,

Що ти жив, як простий чоловік, а помреш, як воїн.

22.04.2022 р., Мар’їнськийрайон, Дон. обл.

Квіти

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко

Трава так само буде пнутись вгору,

Врізатиметься хвилями в село

І врешті-решт уламки ці підкорить,

Неначе нас ніколи не було.

Напевно, ми ще навіть не дорослі,

Напевно, створені не для війни,

Але вона нас творить на свій розсуд,

чи перетравлює, кидаючи в терни.

Стирає імена в незримі «дехто»

І десь між цифр утисне наш загін.

Війна – найбільш невмілий архітектор,

Що має здібність тільки до руїн.

Життя, здалось, розділене надвоє,

А виявилось – сповнене до меж

Для тих, хто народився не для воєн,

Та й хто для них народжується, врешт.

Для тих, кого спиняють на півслові,

На пів ковтку в повітрі степовім

Застигли незакінчені розмови,

Історії, які не доповім.

Були часи непевніші та гірші,

Трагічніших не знав я на роду.

І це не вірші, хлопці, це не вірші,

А квіти, що вам в кітелі кладу.

6.09. 2022. Мар’їнськийрайон, Дон. обл.

Ця збірка та книги інших сучасних авторів 

чекають вас в бібліотеці, к. 167

Ми відкриті для читачів щодня, з 9.00. до 15.00,

Вихідні – середа, субота, неділя