Шановні користувачі!

Сьогодні пропонуємо вам добірку книг, рекомендовану для позакласного читання. В шкільній програмі багато творів, які варто перечитати вже в дорослому віці — тоді книжки відкриються зовсім по-новому.

«Маруся Чурай». Ліна Костенко

Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко — це те, чим мучили в школі майже усіх. Адже вірші в дитинстві зазвичай сприймаються важко, особливо про історичні змагання та долю України. Інша справа в більш дорослому віці, особливо під час війни, коли кожне слово сприймаєш зовсім по-іншому.

Твір називають «своєрідною енциклопедією духовного життя нашого народу в XVII столітті». Тож його варто читати і перечитувати, і щоразу відкривати для себе щось нове.

«Тигролови». Іван Багряний

Книжку перевидали чотири роки тому з приміткою «підліткам», але вона заслуговує на те, щоб були перечитаною і дорослими. Точніше, якраз в дорослому віці, і саме зараз її варто читати.

«Пригодницький роман, який допоможе зрозуміти історичні підвалини нинішньої боротьби України за незалежність та прагнення кожного українця до свободи», — говорить анотація, і важко не погодитись, що тема зараз актуальна, як ніколи. Сюжет розгортається за часів масових репресій в СРСР. Головний герой твору політв'язень Григорій тікає з потягу, що віз в'язнів до заслання. Він блукає тайгою та вже знесилений і майже непритомний потрапляє до родини Сірків. Ті чоловіка рятують, і герой вирішує втекти до Китаю. Але відстань до Китаю велика, і подолати її може лише смілива, сильна і відчайдушна людина… Тут буде багато про нелюдські умови, знущання, катування, тож роман не для слабкодухих. Але справжні літературні шедеври простими й не бувають.

«Століття Якова». Володимир Лис

Це – розповідь про поліського українця, який за свій столітній вік пережив п'ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СРСР. На старості років до його будинку приблудилась дівчина, що опинилась у важких сімейних обставинах. Дівчину ломить від наркотиків, вона знаходиться на межі життя та смерті. Чоловік її лікує, дає їй притулок, і паралельно згадує своє довге та непросте життя.

Роман постійно кидає нас між часами, розповідає то про попередні роки життя діда, то про нинішні. Тут є і історії кохання, і жорстокість НКВС, і гострі повороти сюжету, динаміка та зворушливі моменти. Цікаво буде всім, незалежно від того, книжки яких жанрів ви любите.

«Інтернат». Сергій Жадан

У письменника, якого вже сміливо можна вважати класиком сучукрліт, Сергія Жадана, багато знакових текстів, а ще більше чудової поезії. Але розпочинати знайомство з його творчістю варто з «Інтернату» — він універсальніший, аніж ранні твори Жадана, в яких суцільні луганські гопніки та бандити 90-х.

«Інтернат» — відносно новий роман (2017 року), ключовою темою якого є війна на Донбасі (хоча напряму назва території в книзі не згадується). Головний герой — 35-річний вчитель української мови — був аполітичним і не дуже цікавився тим, що відбувається довкола, поки раптом до його міста не приїхали танки, а озброєні люди не почали ходити вулицями. Герой вирушає до сусіднього міста, щоб забрати свого племінника з інтернату і перевезти у безпечне місце. Протягом 300+ сторінок вони намагаються вижити, врятуватись від воєнних дій та якось усвідомити, що відбувається.

Це роман про те, що скільки не відмежовуйся від політики, вона прийде до тебе, не спитавши дозволу. «Це оптика війни з точки зору цивільного, мирного населення. Спроба показати цю війну очима не військових, не журналістів, не політиків, а саме пересічних українців, які знаходяться на лінії фронту. Це гостросюжетна актуальна проза, зі стрімким розвитком подій та глибоким психологізмом. Навіть якщо ви не любите читати про війну, саме ця книжка мусить вам сподобатись.

 «Перевтілення». Франц Кафка

 «Одного ранку, прокинувшись від неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху». Перше речення роману знайоме багатьом зі шкільних років, а моторошна історія про чоловіка-комаху надовго відкладається в пам'яті, надто вона яскрава та незвична.

Коли перечитуєш цю книжку в дорослому віці, інколи фізично боляче від долі «маленької» людини, чиє життя було настільки незначним для оточуючих, що вилилось в таку фізичну форму. Герой став комахою, але його життя, по суті, змінилось не сильно. Книжка може увігнати в депресію, але перечитувати її варто — хоча б тому, щоб роздивитись довкола і подумати, чи не ставитесь ви до своїх близьких так, що вони б воліли перетворитись на жука? Адже багато сучасних сімей живуть в подібних умовах, часто просто не помічаючи. Чи не прийшов час прочитати книжку наново?

«Портрет Доріана Грея». Оскар Вайлд

Роман англійського письменника Оскара Вайлда читається на одному диханні, незалежно від того, скільки вам років — п'ятнадцять, тридцять чи шістдесят. Вікторіанська естетика, динамічний сюжет та сповнена деталями готична атмосфера, трохи містики та тонкий психологізм — це коктейль, що подобатиметься читачам ще багато-багато років.

Красивий юнак, що не хоче старішати, загадкова картина, що змінюється замість нього, моральні дилеми, що постають перед героєм… Те, що в шкільному віці вважалось казочкою, грає новими сенсами, коли стаєш старшим. Недарма роман екранізували понад 30 (!) разів.

«Старий і море». Ернест Гемінґвей

Романи, повісті та збірки оповідань з літературного доробку Гемінґвея виходять регулярно а «Старий і море», звісно, найвідоміша його книжка. І саме цю повість вивчають у школі. Сюжет відомий: літній чоловік виходить у відкрите море порибалити та ловить найбільшу в своєму житті рибину, яка, втім, пручається, тож вся книжка перетворюється на запеклу боротьбу.

«Старий і море» значно глибше сприймається після 40, коли починаєш замислюватись над тим, чого досягнув у першій половині свого життя, поволі підбивати якісь підсумки, думати про сенс та свій внесок у Всесвіт. Як і вся творчість Гемінґвея, ця повість не для тих, хто любить динамічний сюжет: книжка повільна, сповнена деталями та роздумами, а ще доволі депресивна. Вона вийшла у 1952 році, коли автору було 53. Через 9 років він застрелився. Повість «Старий і море» стала останньою книжкою, опублікованою за його життя. І, безсумнівно, вона варта того, щоб її перечитувати знову і знову.

 «Шерлок Голмс». Артур Конан Дойл

А чому б не перечитати Конан Дойла? І, в більшості, ви не пошкодуєте. Так, це не високоінтелектуальна праця, бо Дойл — не Гемінґвей і не Кафка. Але його історії написані майстерно, тож можна з впевненістю гарантувати, що ви отримаєте максимум задоволення. Більше писати про Голмса немає сенсу, тож просто візьміть почитайте!

 «Мобі Дік». Герман Мелвілл

Вперше книжка вийшла у 1851 році, і тоді її мало хто зрозумів. Але майже через 100 років про роман згадали, почали перевидавати і перечитувати, і наразі назву «Мобі Дік», здається, знають усі.

Головний герой — американський моряк — йде в рейс на китобійному судні. Капітан судна свого часу втратив ногу через величезного кита, і тепер мріє йому помститись. Далі на кораблі відбуваються таємничі речі, погоні за китом та боротьба членів екіпажу зі смертю.

Роман екранізували понад 10 разів, його називають геніальним та шедевральним.

В. Скотт. Айвенго

1194 рік, складні часи для англосаксів, які перебувають під гнітом норманів. Під час одного з турнірів на поєдинок виходить загадковий лицар. Ніхто не здогадується, хто цей лицар «Позбавлений Спадщини». Він став переможцем першого дня, але він тяжко поранений.

Так, ці всі лицарські штуки, правила, кодекс, високі слова можуть здатися наївними і дещо перебільшеними. Існує думка, що, наприклад, сам Айвенго – просто втілення доброчесності. Він не має страху, не зупиняється ні перед чим і впевнено рухається вперед. Та чи насправді він такий ідеальний? Особливо цікавими є історичні події, на фоні яких розвивається дія роману.

Вальтер Скотт був основоположником історичного роману, і «Айвенго» є найяскравішим прикладом цього жанру.

«Маленький принц». Антуан де Сент Екзюпері

Наостанок — після непростих книжок — така, що читається дуже швидко, легко і приємно. Звісно, без «Маленького принца» добірка була б неповною. Хоча більшість людей, які читали його ще в школі, сміливо заявляють, що не розуміють, не сприймають і ніколи б не перечитували «Маленького принца». Мовляв, це якась казочка.

Натомість варто переламати себе і спробувати прочитати «Принца» вже в дорослому віці — може вийти так, що ви сильно здивуєтесь від отриманого ефекту. Вона дає відчуття добра та єднання зі світом, якого в наш час ну дуже бракує кожному.

А якщо читати книжку, яку заведено вважати дитячою, вам не хочеться — візьміться за «Цитадель» того ж Екзюпері. Це філософський роман, майже без сюжету, але сповнений глибоких роздумів про життя.

Тетяна Гонченко

За матеріалами сайту:  https://projects.weekend.today/books_again, доповнено та перероблено.

Фото обкладинок з вільного доступу Інтернет

Абонемент художньої літератури  (к. 167) запрошує

 вас та ваших дітей до читання книг влітку!