СПАС

         Прийшов Спас – пішло літо від нас» – це народне прислів’я стосується одного з найбільших річних празників християнського календарного циклу, ще у народі його називають Великий Спас, припадає на 19 серпня. Він вважається третім великим святом після Різдва та Великодня.

         В народі празник Спаса мав світське відзначення. Його безпосередньо пов’язували зі святом врожаю. Це дає підставу вважати, що первісне коріння празника сягає дохристиянських вірувань. Адже майже в усіх давні народів існували урочисті свята врожаю. Найпоетичніше вони проходили в Єгипті. Наші далекі пращури також широко відзначали закінчення жнив’яної пори.

         Красномовним свідченням того, що Спас символізував свято врожаю, яке пізніше використало в своїй обрядовості й християнство, підтверджує звичай освячувати в церкві дари природи: яблука, сливи, груші, обжинкові вінки, бджолині стільники тощо. В деяких регіонах на Спаса несли до церкви також мак, моркву, цибулю, лікарське зілля, зокрема васильки та чорнобривці. До речі, з чорнобривців готували купелі для немовлят.

         З особливим нетерпінням чекали Спаса пасічники. Годилося напередодні Спаса пригостити медом сусідів, приятелів, вдів, сиріт та немічних людей

         Зі Спасом, котрий символізує завершення основних хліборобських жнив, співпадає й початок храмових празників, які визначались освятою церкви (храму). Тому традиційно в Україні кожен населений пункт мав свій іменний річний празник, званий храмовим. На храм сходилися родичі, знайомі й навіть чужі люди , приїздили на врочисту відправу священики з довколишніх обходів. Одне слово, це була велика подія для християн конкретного населеного пункту.

         Відтак Спас вважається своєрідним завершенням літа.

 Прийшов Спас – готуй рукавиці про запас.

 Перший Спас час припас, Петро і Павло – два добавив, Ілля-пророк – три приволок.

 Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло.