ОСІНЬ

Приходить осінь тихо й непомітно.

Ще літо не закінчило круїз,

А перші нитки бабиного літа

Вплітаються у кучері беріз.

Раптово якось клени пожовтіли.

Стоять вони, вчорашні парубки

І першій сивині своїй не вірять,

Вдивляючись у дзеркало ріки.

Вляглись на луках втомлені тумани,

Густі, як щойно зібрані вершки.

Мов галасливі кочові цигани

У зграї позбиралися пташки.

В дорогу! В путь! Бряжчать ключі від неба.

Скоріше повертайтеся, птахи!

Горять, як в пеклі, картопляні стебла,

Та невідомо, за які гріхи…

Є у Природи і гірка потреба,

А там – прийдуть омити світ дощі.

Можливо, й душу вивернути треба,

Бо осінь – це очищення Душі.

         Гошкович І. // ДІІТівські сонети : альманах поезій. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац.. ун-ту залізн.. трансп. ім. акад. В. Лазаряна, 2010. – С. 70