У свято Покрови Пресвятої Богородиці запорізькі козаки обирали нового кошового отамана.

         Свято Покрови Пресвятої Богородиці - 14 жовтня - завжди було днем запорізьких козаків. Наші предки вірили, що Діва Марія охороняє мужніх воїнів, оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість у прийнятті складних рішень. Не випадково саме на Покров козаки обирали своїх командирів.

         Варто відзначити, що в давнину цього дня чекали не лише козаки. Дівчата і парубки вірили, що саме на Покров найкраще створювати сім'ю. Люди зрілі раділи, так як до цього часу нарешті завершувалися всі важкі роботи в полі, а значить, можна було відпочити від трудів праведних. До 14 жовтня прагнули закінчити будівництво будинків і справити веселе новосілля. Чекали свята і зовсім літні члени сім'ї, щоб побачити, як онуки «стали на рушничок щастя», благословити їх іконою Богородиці і заспівати на весіллі величальні пісні.

         «У того, хто на Покров одягне сироту, діти та онуки в сорочці народяться»

         Наші предки знали: яким би теплим і тривалим не було літо, з Покрови починається зима: «Прийшла Покрова – всохла дiброва». До цього часу закінчували польові роботи, з пасовищ приганяли худобу і приступали до активної підготовки своїх будинків до холодів. Напередодні господині мазали і білили хати, утеплювали вікна та двері. Щоб тепло трималося в будинку всю зиму, вночі напередодні Покрови жінка вставала і розтоплювала піч, примовляючи: «Прийшов Покров – не нагрієш хату без дров!»

         Більше того, свято було найкращим днем, щоб закінчити будівництво та справити новосілля – «всегда под покровом будешь». Звісно, в будинок в'їжджали не просто так, а дотримуючись стародавньої традиції: увечері напередодні переїзду в хату пускали півня. Наші предки вірили, що птах прийме на себе всі нещастя і неприємності, які могли б впасти на сім'ю в новому житлі. Цей звичай зберігся й донині в західних областях України, але зазнав деяких змін. Зараз перед новосіллям в квартирі або будинку на ніч залишають у холодильнику тушку курки. До речі, у старовину, навіть якщо міняти хату не збиралися, на Покров до порога будинку прибивали нову підкову: «щоб той, хто поночi конi сiдлаті любить, у хату не пхався» (ім'я нечистого намагалися не згадувати навіть у приказках).

         На Покров закладали фундамент церкви. Існує легенда про те, що Богородиця допомогла ченцям побудувати один з храмів Києво-Печерської лаври. На згадку про цю подію і донині в містах і селах, де є церкви, побудовані на честь Покрова Пресвятої Богородиці, влаштовуються пишні храмові свята.

         Особливо шанували Покров запорізькі козаки. Вони вірили, що Богородиця їх охороняє, вважали її своєю заступницею. У храмі після святкової служби на честь Діви Марії козаки стояли окремий молебень, просячи Богородицю дарувати їм мудрість у прийнятті складних рішень. За старовинною козацькою традицією щороку саме в цей день воїни обирали нового кошового отамана  – «щоб цiлій рiк пiд покровом мудростi та сили бути».

         А ще це свято було днем милосердя. Готуючись до зимових холодів, наші предки обов'язково допомагали бідним родичам і сусідам. Зазвичай, напередодні торжества, чоловіки цілими артілями ходили по дворах і лагодили дахи будинків, де жили самотні старі, вдови та сироти – «щоб щастя їх частку вiд бiди накрило». Жінки несли діткам тепле взуття і тканину на сорочки. Існувало повір'я, що у того, хто на Покров одягне сироту, діти та онуки в сорочцi (щасливими) народяться.

         Дівчата і парубки теж допомагали нужденним: кололи дрова, поправляли паркани, носили воду, мазали печі. Справедливості заради варто відзначити, що з боку молодих людей турбота про бідних, не була абсолютною безкорисливою. Адже після Покрова закінчувалися вечірні посиденьки у дворі, а взимку Вечорницi влаштовувалися в будинках у самотніх людей. Так що святкова допомога сприяла переговорам про те, де незабаром будуть збиратися хлопці та дівчата.

         Покровський стіл завжди був щедрим і багатим

         Але головне – Покров Пресвятої Богородиці вважався найкращим днем для сватання. Адже, згідно зі старовинними українськими традиціями, давати нареченому гарбуза в це свято не положено. З почестями приймали всіх старост. І навіть, якщо наречений не подобався, його не проганяли, а просто тягнули з відповіддю, чекаючи кращих сватів. Ну, а якщо більше ніхто не з'являвся, призначали дату вінчання, адже кожна мати знала: «Минула Покрова – заревiла дiвка, як корова».

         Напередодні свята дівчата від хвилювання практично не спали. Мало хто попросить руки ... Вони ворожили на судженого і молили Богородицю послати мужів молодих, красивих і заможних. Дівчата виходили за поріг батьківської хати і говорили: «Свята Покрівонько, покрий голiвоньку!»

         Щоб дізнатися, яким буде чоловік, вдавалися до ворожіння. Професію майбутнього чоловіка і сьогодні можна з'ясувати, використовуючи старовинний спосіб ворожіння. Увечері, напередодні Покрови, потрібно вийти на вулицю, присісти біля порога свого будинку і взяти з-під лівої ноги жменю землі. Якщо в руці виявиться чиста земля, значить, просватає хлібороб (міські панянки вважали, що це буде продавець нерухомості або великий землевласник), тріски і гілочки обіцяють чоловіка-тесляра або різьб’яра по дереву (а зараз, напевно, директора меблевого магазину), обривок папірця обіцяє «чоловіка, что з паперами має справу» (нині – викладача, юриста, банкіра чи навіть депутата), гострі предмети говорять про те, що чоловік буде військовим (або міліціонером).

         Святковий ранок починався зі зборів сім'ї до церкви. Особливо поспішали дівчата, щоб першими прийти в храм і подарувати Пресвятій Богородиці рушничок: «матінко Господня, на тобі від мене, дай мені від себе. Як я тобі Покривало, так i ти мене Покров». Особливо старалися ті, хто засидівся в дівках:

«Свята Покрівонько!

Покрий менi голiвоньку

Хоч онучею,

Бо дуже дiвкою надокучіло,

Та прикрий Паляницєю,

Щоб я була молодицєю! »

         Після служби вся сім'я поспішала додому, щоб отримати від матері благословення на весь рік. Діти ставали на коліна, а мама прикладала до голови кожної дитини ікону Богородиці і тричі повторювала: «Як покривом на Покрову накривала матiр Божа землю вiд усiлякіх бiд, так i я приступаю до своєї дитини. Як матiр Божа, Цариця Господня, покровом землю усю накриває, так i я плiд лона свого накриваю вiд всякої напастi. У Iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа. Амiнь ». Після дітей жінка хрестила іконою і чоловіка. А потім, несучи перед собою образ, йшла на кладовище до могили матері і просила: «Благословiть, мамо, бо ви там, а там бiльше права i бiльше закону».

         Ось тепер можна було приступати до святкового обіду. Покровський стіл завжди був щедрим і багатим. Господині випікали багато калачів, булок і пирогів з різною начинкою. Крім того, смажили м'ясо і рибу, ліпили вареники, варили капусняк або борщ зі свининою і грибами. Їжі готували багато, адже було прийнято не тільки влаштовувати застілля з кумами і, якщо пощастить, зі сватами, але і пригощати бідних.

         А ще наші предки вірили, що на Покров земля вкривається і засинає на зиму, тому в цей день люди відзначали ще й свято матері-землі.        Годувальницю проводжали в царство сну з великими почестями: на вишитих рушниках в поле виносили паляниці і калачі. Здобу ламали на шматочки і розкладали по краях ниви, щоб земля, перед тим як заснути, могла насититись хлібом. Тоді, казали люди, під час відпочинку вона набереться сил і дасть влітку багатий урожай.

         Пироги і свіжоспечений хліб несли в цей день і сусідам. Простягаючи буханець, говорили: «Бог дав менi, i я даю вам – на щастя, на здоров`я, на злагоду!» У відповідь належало також пригостити пирогом або хлібом і побажати: «Хай вас Господь благословить, як ви нас, грішніх, благословили».

         Зі свята Покрова зазвичай починалися холода. Наші пращури говорили: «Свята Покрова землю вкриє де листком, а де снiжком». Вважалося, що якщо дуб і береза до Покрову втратять все листя, то зима буде м'якою, а якщо не всі, то суворою, з сильними морозами.

• Якщо вітер з півночі – чекай холодної і сніжної зими.
• Якщо в цей день не випав перший сніг, то не буде його і в листопаді.
• Помітивши синичку, що заглядає у віконце, господині знали: скоро заморозки.
• Відліт журавлів до 14 жовтня обіцяв ранні холоди. А взагалі, перелітних птахів до Покрову, як правило, вже не було. Тому люди дбали про пташок, які залишилися зимувати.

         Батько разом з синами виходив у сад і розвішував на гілках годівниці, «аби та Божа пташка, що з рiдного дому нiкуди не йде, не голодувала».

         Наші пращури вважали: «що вдiлиш іншому, то й сам матімеш у достатку». Тому мами разом з доньками насипали в годівниці пшеницю і примовляли: «На, Божа пташко, їж, aби ї ми голоду не знали». А ще на Покров господар згодовував худобі останній сніп вівса. Зерно віддавали курам, «щоб товсті були».