Марія Костянтинівна Башкирцева – унікальна художниця в історії світового мистецтва. Доля цієї дивовижної дівчини приваблює навіть більше, ніж її творчість. Марія була дуже гарною, знала шість європейських мов, грала на роялі, гітарі, арфі та мандоліні, мала чудове сопрано. Окрім того, вона залишила щоденник, який писала з тринадцяти років і до самої смерті 1884 року. Писала дуже відверто, писала, знаючи, що потім його читатимуть.        Зі сторінок цього щоденника з нами говорить жінка-художниця, яка прагнула щастя, свободи та творчості, мала для цього всі можливості, але... не мала часу. Туберкульоз убив її двадцятичотирирічною. Однак цих років вистачило для того, аби світ роздивився геніальність Башкирцевої. Мопассан, з яким вона листувалася, на її могилі сказав: «Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, аби знав, що він буде таким яскравим і таким коротким!».

         У житті Марії було все: і багатство, і розкіш, і задоволення усіх бажань, безмежна любов матері та дідуся. Маєток Башкирцевих на Полтавщині був відомий своєю розкішшю. Втім, України Марія практично не пам’ятала. Дівчинка мала дуже слабке здоров’я, тож дідусь, який її просто обожнював, наполіг на тому, щоб онука виїхала з України. В травні 1870 року вона з матір’ю поїхала за кордон. Відвідавши Англію, Німеччину та Швейцарію, вони оселились у Ніцці. Саме тут минула рання юність майбутньої художниці, яка з самого дитинства виявляла неабияку обдарованість та цікавість.

         Дитинство її проминуло серед запашних мигдальних садів півдня Франції, поруч із морем. Не було жодного музею, жодної картини, вистави чи концерту, який би Марі не бачила і не записала б свої думки про них у щоденник. Вона щодня спілкування з прекрасним, це давало їй друге дихання, і Марія забувала про слабке здоров’я (хронічний ларингіт відібрав у неї чудовий голос та рідкісний слух, який дається, можливо, лише винятковим піаністам). З тринадцяти років Башкирцева сама складала програму своїх занять, серед яких були математика, фізика, хімія, давні мови. Німецькою, англійською та італійською вона володіла ще з дитинства, а французька взагалі була їй, як рідна. Нею вона писала свій щоденник. Окрім того, Марі пристрасно займалася музикою, а щодо живопису, то він посідав мало не останнє місце у програмі виховання. Однак саме він прославив її згодом.

         1877 року Марія переїжджає до Парижу і розпочинає навчання у приватній академії Рудольфа Жуліана. Вже після перших занять професор Жуліан відзначає успіхи учениці. «Я думав, що це примха розпещеної дитини, але мушу визнати, що вона справді працює, що у неї є сила волі і вона добре обдарована. Якщо так буде і надалі, через три місяці її малюнки можуть бути прийняті в Салон». В академії під керівництвом професора Робер-Флері вона повністю віддається живопису і вже за рік отримує на загальному конкурсі майстерні першу золоту медаль, яку їй одноголосно присудили художники Робер-Флері, Бугро, Лефевр та інші. З того часу вона почала регулярно виставляти свої картини, які незмінно зустрічали теплі відгуки французьких газет та журналів.

         За два роки Башкирцева засвоює семирічний курс академії, працює напівхвора, по 12 – 14 годин на добу, майже ночує біля мольберта та полотен, можливо, відчуваючи, як мало в неї часу. Вчителі зачудовано дивляться на професійні полотна учениці-початківця, здивовано випитують, чи саме їй належать всі ескізи та малюнки... Академією ходять чутки, що майже всі її картини належать художнику Жулю Бастьєну-Лепажу – майстру реалістичного пейзажу, з яким у неї нібито роман. У своєму щоденнику Марія з цього приводу запише: «Бастьєн-Лепаж не може довго надихати як учитель. Якщо я повторюю Бастьєна-Лепажа, то це згуба. Зрівнятися з тим, кого наслідуєш, неможливо... Найвизначніші майстри визначні тільки правдою, і ті, хто сміється над натуралізмом – дурні і не розуміють, у чому річ. Що ж таке високе мистецтво, якщо не те мистецтво, яке зображуючи тіло, волосся, одяг, дерева з повною реалістичністю, що доходить майже до обману почуттів, передає водночас душу, думку, життя.

         У 1880 році Башкирцева виставляє в Салоні свою першу картину – «Молода жінка, яка читає «Question du divorce» Олександра Дюма». В Салоні 1881 року під підписом Andrey з’являється картина Марії «Майстерня Юліана». Паризька преса відзначила, що цей твір переповнений життям, з твердим малюнком та теплим колоритом. 1883 рік – вже під своїм іменем Башкирцева представляє пастельний портрет та велику картину «Жан і Жак», на якій зображено двох маленьких школярів з бідних паризьких сімей. Ця картина привернула загальну увагу, викликала захоплення – сміливий і сильний талант художниці розквітнув. Вона писала життя правдивими і співучими кольорами. Демократичні настрої епохи розкрилися також у картині «Мітинг». З французьких письменників. її творчість високо цінували Анатоль Франс та Еміль Золя. У 1884 році вона зайняла перше місце у Салоні і стала всесвітньо відомою художницю.

         Дехто з сучасників дорікав, що вона полюбила мистецтво, а не чоловіків. Але чи бачив хтось тоді її щоденник, чи міг зазирнути до її листів, які вона писала Мопассану? Ось невеличкий уривок з її щоденника: «Мені здається, ніхто не любить всього так, як я люблю мистецтво, музику, живопис, книги, шум, тишу, сміх, сум, тугу, жарти, любов, холод, сонце, будь-яку погоду, всі пори року, спокійні рівнини Росії та гори навколо Неаполя, сніг узимку, осінь з її дощами, весну з її тривогою, спокійні літні дні та прекрасні ночі, наповнені сяючими зорями... Я люблю все до обожнення. Я хотіла б усе бачити, все обійняти, все мати, злитися з усім!»

         І поруч з цими словами пронизлива фраза: «Я схожа на свічу, розрубану на чотири частини, що палає з усіх боків».