• Тестовий режим роботи
10 02

        народився 23 січня 1891 року в селі Піски Koзелецького повіту на Чернігівщині в сім'ї церковнослужителя. Освіту здобув у початковій духовній школі та в духовній семінарії в Чернігові. Під час навчання в Чернігові виявилось неабияке музичне обдарування майбутнього поета — тоді він брав участь спочатку в семінарському, а згодом у міському хорі. Музикальність — важлива риса особистості Тичини — набула яскравого вияву в його поетичній творчості. За часів свого чернігівського побуту Тичина зазнав відчутного впливу української інтелігенції, зокрема таких відомих письменників, як М. Коцюбинський та В. Самійленко. Саме тоді Тичина дебютував як поет — перші його твори датуються 1906 роком. Публікації молодого поєта з 1912 року почали з’являтись на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник*, «Рідний край», «Українська хата».

         1913 року Тичина переїхав до Києва, де вступив до Комерційного інституту. Навчання поєднував із працею в театрі М. Садовського, в якому виконував обов’язки помічника хормейстера. Літературні зацікавлення зумовили співробітництво Тичини з газетою "Рада" (пізніше — "Нова рада"). На той час припадають його знайомство та співпраця в редколегії газети з відомими українськими літературними критиками А. Ніковським та С. Єфремовим.

         На творчості Тичини суттєво позначились події 1917 року, пов’язані з боротьбою українського народу за незалежність. Поет переймається загальним піднесенням, емоційно переживає прагнення пригнобленого народу здобути національну свободу.

         Дебютна поетична збірка Тичини «Сонячні кларнети» (1918) стала най-більш яскравою подією в українській літературі того часу. Вона поставила автора в ряд найкращих поетів європейського рівня.

         Далі був складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями громадянської війни. Суперечливі настрої тих часів віддзеркалились у збірках поета «Замість сонетів і октав» (1920), "Плуг" (1920), «Вітер з України» (1924).

         1923 року Тичина переїхав до Харкова, тодішньої столиці Радянської України. Переїзд збігся в часі з початком творчої кризи поета. Харківське літературне життя, з одного боку, відзначалось бурхливою активністю, динамікою, а з іншого — відчутним ідеологічним контролем з боку владних інституцій, що постійно посилювався. Хотів того чи ні, але Тичина поступово втягувався в загальну систему цієї контрольованої літератури.

         У різний час він входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ, очевидно, тоді зазнав впливу українських письменників комуністичного штибу. Коли ж розпочалися репресії проти української інтелігенції, страх просто паралізував поета. 1934 року вийшла етапна для нього поетична збірка «Партія веде». Вона показала, що Тичина повністю прийняв панівну ідеологію, розчинившись як творча особистість у потоці пропагандистських штампів.

         Відтоді поета офіційно проголосили класиком української радянської літератури. Він видав ще чимало книжок, які, щоправда, не відзначаються особливою художньою вартістю. Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.

         Творчий шлях Тичини — одного з найбільш талановитих українських поетів XX століття — припав на дуже складний період української історії. Комуністичний режим, який уже на початку 30-х років унеможливив віль-ний розвиток літератури, наклав свій темний відбиток на творчість митця. Тому численні поезії, написані Тичиною в роки комуністичного диктату, хоч і становлять певний інтерес для дослідників, на ділі не цікаві сучасному читачеві. Натомість, справжньою класикою української лірики стала рання творчість Тичини — це поезії, шо увійшли до книжок «Сонячні кларнети», «Плуг», «Замість сонетів і октав», «В космічному оркестрі», «Вітер з України», а також твори поза збірками, написані в 1907-1929 роках.

http://narodna-osvita.com.ua/405-pavlo-grigorovich-tichina-konspekt-po-bografyi.html