На улице стоит толпа. Подходит мужчина, спрашивает:
- Что случилось?
- Да вот памятник открывают.
- А кому?
- Достоевскому.
- Это который "Муму" написал?
- Да нет, "Муму" Тургенев написал.
- Чудно! "Муму" Тургенев написал, а памятник какому-то Достоевскому открывают!

                                               * * *

В психушке: 
- Ну, как тебе мой роман? 
- Нормально, только действующих лиц много. 
Тут медсестра кричит : 
- Эй, психи! Немедленно отдайте телефонную книгу!!

                                               * * *

Разговаривают двое немолодых полицейских: 
- Вот, скоро уйду на пенсию, закончу вторую книгу. 
- Вау, ты еще и пишешь? 
- Нет, я читаю...

* * *

Анекдот из жизни. 
Приходит в магазин девушка и говорит: 
"Скажите, у вас Байрон есть?" 
Продавец говорит: "Не знаю, надо посмотреть..." 
Приходит через 10 минут и говорит: 
"Девушка, одного Байрона нет, но есть сборник трех поэтов - Джорджа. Гордона. И Байрона. Подойдет?". 
Вот такие чудеса бывают

• * * *

В 1923 году Семипалатинский губком почему-то издал книжку стихов И. Модзалевского «По новому руслу». Самое интересное в этой книжке – объяснительный словарик, который называется: «Указатель смысла для рабочих и крестьян». Вот несколько объяснений из этого словарика:

С о н е т – древняя мертвая форма стихотворения, обязательно состоящая из 14 строк, переходившая из века в век как форма гроба, куда насильно укладывали стихи и заживо хоронили в них. 
К о н с т и т у ц и я – в капиталистических государствах основной закон, узаконяющий беззаконие капиталистической эксплуатации рабочих и крестьян. 
Э л е г и я – грустные стихи, действующие как нежное слабительное на объевшихся богачей. 
С а л о н – собрание помещиков, капиталистов и их прихлебателей-тунеядцев в частном доме более или менее постоянного состава. 
С а л о н н ы е   п о э т ы – комнатные собачки буржуазии. 
Т р ю м – нижняя часть судна, сидящая под водой. 
В а в и л о н с к о е    и с к у с с т в о – вроде вавилоноского «столпотворения», при котором по библии «бог» дал людям разные языки, чтобы только богатые, имеющие возможность нанимать учителей иностранных языков, могли научиться понимать друг друга и безнаказанно мучить, разорять и убивать в тысячелетних войнах темных, безграмотных рабочих и крестьян их собственными руками

----------------------------------

• * * *

Студент, перед сесією, приходить до бібліотеки. 
- А де бібліотекар? 
- В архіві... 
- Розархівуйте, будь-ласка, мені книжка потрібна.

                                               * * *

Чоловік питає продавця в книжковому магазині: 
- Скажіть, у вас є книга "Як швидко стати багатим"? 
- Так, є, але вона продається тільки в комплекті з Карним кодексом.

                                               * * *

В одеському ресторані. Офіціант: 
- Що будемо замовляти? 
- Я спочатку хотів би меню почитати. 
- Меню не подаємо. Бажаєте читати - йдіть в бібліотеку!

                                               * * *

Розмова подруг: 
- ти не могла б дати моєму сину "Гамлет" Шекспіра 
- а хіба не можна взяти в бібліотеці? 
- в бібліотеці не дають - вимагають повернути "Івасика-Телесика"

                                               * * *

                                               * * *

Учитель історії у сільській школі, якому учні щороку копали картоплю, вирвав з усіх підручників параграф про скасування кріпосного права у 1861 році. 

1727 року Вольтер перебував у Англії, громадськість якої була налаштована проти Франції. Одного разу, коли він прогулювався по Лондону, письменника оточила юрба. Залунали вигуки:

«Вбити його! Смерть французам!»

Вольтер не розгубився і, звертаючись до натовпу, мовив:

- Ви хочете мене вбити за те, що я француз! Та хіба я вже не досить покараний тим, що не англієць?..

Почулися оплески. Письменник спокійно пішов далі. 

                                               * * *

У російському відділі імператорської бібліотеки І. Крилов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров. Новий помічник побоювався, чи ж справиться.

- Книжки не вовки, не загризуть, а... цілком проковтнуть! - усміхнувся байкар.

                                               * * *

Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.

- Як ся маєш, як почуваєшся? - турботливо запитав друг.

- Як бачиш, не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, - жінки все ще носять мене на руках.

                                               * * *

Майбутній поет Шандор Петефі 16-літнім підлітком вирушив у мандри по країні. Він був актором мандрівної трупи, писав вipшi. Часто голодний i не завжди тепло зодягнутий. Один із його друзів так описував свою першу зустріч з поетом:

- 3вiдкіля ви? — запитав незнайомий.

- 3-за власної спини,— тремтячи від холоду, різко обірвав Петефі.

- А тепер куди?

- Вперед, за власним носом, i дайте мені нарешті дорогу! — вигукнув він.

                                               * * *

Сучасників Бальзака дивувала надзвичайна його працездатність. Він продовжував "шліфувати" свої твори навіть після набору.

Якось Бальзак признався своєму колезі письменникові Віктору Гюго:

- Знаєте, мені потрібно було десять років, аби зрозуміти, що я не вмію писати.

- Тоді чому ж ви не обрали іншої професії? - запитав Гюго.

- На жаль, було пізно. На цей час я вже став відомим письменником.

                                               * * *

Московський лікар Беркут у своїх спогадах розповідав, як Гоголь радив одному знайомому спробувати сили в літературі. 
- Необхідні вправи, звичка, треба набити руку. Візьми собі за правило писати щодня протягом двох-трьох годин. 
- Та що писати, коли в голову нічого не лізе? 
- Отак і пиши: "Нічого в голову не лізе". Завтра що-небудь знову додаси і так далі. Наб'єш руку і будеш письменником. Так і я робив. 

                                               * * *

Славнозвісний Ганс-Крістіан Андерсен був відомий тим, що ніколи не дбав про свій одяг. Його старий потертий плащ добре знав увесь Копенгаген. Одного разу якийсь чоловік зачепив Андерсена на вулиці й в'їдливо запитав: 
- Оцей злиденний предмет на вашій голові називається капелюхом? 
- Андерсен спокійно відповів: 
- А оцей злиденний предмет під вашим капелюхом називається головою?

                                               * * *