Лановик М.Б., Лановик З.Б.
Українська усна народна творчість : Підручник. -  4-те вид. / К.: Знання-Прес, 2006.- С. 137-155

Жанри весняного циклу календарно-обядової творчості

У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс — зазеленіти, траву — прорости, посіви — піднятись, квіти — розцвісти. Вони супроводжувались імітативно-магічними рухами або танцями.

Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочебні пісні. Дехто з дослідників не розмежовує їх, розглядаючи як єдиний жанр пісень, якими супроводжувались весняні дійства. Незважаючи на те, що у процесі побутування вони справді майже зливаються, але в минулому мали ряд диференційних ознак, тому будемо їх розглядати окремо.

Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. Своєю формою та образно-поетичними компонентами веснянки наближені до замовлянь, в яких до весни звертаються як до живої істоти:

Прийди, прийди, весно,

Принеси нам

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам квіток.

Зустрічаються також звертання (замовляння) до птахів, які, як уявлялось, приносили на крилах тепло:

Ой вилинь, вилинь, гоголю,

Зеленее житечко,

Винеси літо з собою,

Хрещатий барвіночок,

Винеси літо-літечко,

Запашненький васильочок.

Веснянки виконувались упродовж усіх свят весняного циклу.

Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ.

Значна кількість гаївок зберегла вірування праслов´ян про тотемні дерева. Наприклад:

Ой, хвалилася да березонька:

Не ти свою кору да вибілила,

Що на мені кора да білесенькая,

Не ти своє листя да широчила,

Що на мені листя да широкеє,

Не ти своє гілля да височила.

Що на мені гілля да високеє.

Вибілило кору да яснее сонце,

Ой відозветься зелений дубочок:

Широчив листя да буйний вітер,

Ой не хвалися да березонько,

Височив гілля да дрібен дощик.

Персоніфіковані образи дерев постають тут як живі розумні істоти, що розмовляють між собою (древні люди вірили, що шум дерев є їх своєрідною мовою). Про те, що ця гаївка дещо пізнішого періоду творення свідчить її зв´язок із астрально-природними культами поклоніння сонцеві, вітру, дощеві.

Гей, як то було на початку світа?

 Верба, хлись, бий до сліз!

Рефрен: Ладу наш!

Не я б´ю, верба б´є,

Гей, не було там ні неба, ні землі,

За тиждень — Великдень

Гей лиш там були темні моря,

Будь великий, як верба,

Гей на тих морях золота верба!

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля...

Вегетаційно-господарські гаївки зберігають тісний зв´язок із попередніми групами цих творів, особливо із тотемічно-культовими:

Орел поле ізорав, пшеницею засіяв,

Крилечками зволочив, дрібний дощик примочив.

Щоб косарі скосили, молодиці згребали

Твори любовно-еротичного характеру зберігають елементи тотемізму: в них дівчата та хлопці постають деревами або птахами («Ой кувала зозуленька», «Ой ти селезень, а я утонька» та ін.). Тут часто основним художньо-виражальним засобом є паралелізм із природою (світовим деревом, тотемами, небесними світилами):

Ой ніхто ж там не бував, де ся явір розвивав! —

Рефрен: Ой, яворе, явороньку, зелененький!

На тім явороньку три місяці ясні.

Три місяці ясні — три парубки красні... ...

На тім явороньку три зіроньки ясні,

Три зіроньки ясні — три дівоньки красні...

Одним з провідних мотивів весняних любовних творів є мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов´язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Найвищого вияву весняні ворожіння набувають у містерії «Вербовая дощечка», якою завершувався період весняних ігрищ та гулянок:

Положу я кладку через сіножатку Вербову, вербову.

Час вам, дівчатонька, з тої ягілоньки Додому, додому.

Це магічне дійство відбувалось коло водоймищ, його центральний образ вербової дощечки відігравав роль магічного моста, кладки через воду, до «небесних воріт», звідки має прийти суджений, чи водою приплисти добра доля. У цей час відбувались обряди ворожіння біля води, по воді часто припливали чужинці, які викрадали дівчат, що поблизу річок водили хороводи:

Вербовая дощечка,

по ній ходить Настечка,

 На всі боки леліє, відкись милий приїде...

Існує багато гаївок з козацькими темами та мотивами. Як і в зимовому, так і у весняному циклі календарної обрядовості існує пласт історичних гаївок, у яких виразно проступають патріотичні мотиви, заклики до незалежності, національного усвідомлення себе як окремої нації:

Синя лента, жовті кінці,

Тримаймося, кохаймося,

Тримаймося, українці!

Та лихого цураймося.

Ряд текстів звеличує героїв, що померли за визволення рідного краю. Тут мотив вшанування померлих предків трансформується і набуває нового патріотичного звучання:

Вже весна воскресла.

Чорніють могили,

Травки зеленіють,

Військом насипані,

Там на Закарпатті

Там лежать герої,

Могили чорніють.

Що за волю впали...

Ці твори нерідко перегукуються з історичними піснями та суспільно-побутовою лірикою (зокрема стрілецькими та повстанськими піснями).

Із втратою календарно-обрядовою творчістю первісного магічного значення, виникають твори іншого змісту. Такими зокрема є родинно-побутові гаївки, які, зберігаючи подекуди окремі архаїчні елементи, в цілому є піснями про родинне життя. згубила», «запаску порвала» тощо.

До родинно-побутових гаївок належить група творів про важку долю покритки:

Ой ходила ґречна панна по луці,

Ой носила біле дитя на руці,

Ой пішла б я до матінки (батейка, братейка...) радити,

Де би тоє бідне дитя подіти?

До пізнього періоду творення належать і сатирично-гумористичні гаївки. Частими у цій групі є діалогічні твори, у яких хлоп´ячий та дівочий хори передражнюють один одного: дівчата співають, що «дівоча краса, як весняна роса — у річечці пралась, на сонці сушилась», а «парубоча краса — у калюжі пралась, на тині сушилась»; що «дівчата — ясні та красні, — вони їли пироги в маслі», а парубки — «їли кашу недоварену, їли свиню недосмалену»; а хлопці співають навпаки.

Окремий жанровий різновид весняного циклу становлять величальні (волочільні, волочебні) пісні, які, на відміну від гаївок, виконувались не в лісі, гаї чи на цвинтарі, а на подвір´ї кожного дому. Ці архаїчні твори були супроводом прадавнього обряду «волочіння», яке відбувалось у понеділок після Великодня і подекуди називалось «мандрівкою по селу»:

Й уже весна, весна, й уже красна,

Пора нашим парубчатам

Пора розтавати,

Селом мандрувати.

Весняні величальні пісні майже не збереглися до нашого часу.

У величальних творах весняної обрядовості, подібно до колядок, частий мотив подарунків, як, наприклад, у пісні «Колесом, колесом сонечко вгору йде». У ній сонце звертається до людей, обіцяючи свої дари:

Увійди, ввійди, ти, менший братику,

Дарую тобі пучок стрілочок,

Пучок стрілочок — молодецтво твоє...

Увійди, ввійди, ти, меншая сестрице,

Дарую тобі пучок стьожечок,

Ще й рутяний віночок — дівування...

Під впливом християнства до багатьох величальних пісень долучився рефрен типу «Же Христос, же воскрес, Же воістину, же воскрес!» О. Потебня на основі ретельного вивчення обрядової творчості зробив висновок, що величальні пісні із весняного циклу повністю перейшли в ранг колядок, тому майже не збереглися у весняних святкуваннях.

З утвердженням християнства на слов´янських землях весь цикл весняних свят переосмислюється. У час колишніх язичницьких покло нінь та на противагу їм християни починають святкувати Воскресіння Ісуса Христа. Разом з цим з´являється новий жанр — весняні пісні про Воскресіння. Це — духовні церковні пісні на біблійні мотиви (з і окремими вкрапленнями апокрифічних елементів), які побутують як народні. Основними темами цих творів є смерть Ісуса Христа як добровільна його жертва за гріхи людства, муки Його на хресті, тріумф воскресіння як перемога над смертю, гріхом, пеклом; обітниця вічного життя з Богом для тих, хто любить Господа і служить Йому:

А на горі жита много, по долині овес.

Отворились райські двері, кажуть: «Христос Воскрес!»

Вдарили та в усі дзвони, чути аж на гору.

Збирайтеся, добрі люди, до Божого двору.

Збирайтеся, люди добрі, й слухайте науки.

Ісус Христос як Син Божий прийняв за нас муки.

Ісус Христос як Син Божий мученьку приймає.

Не можемо відмолити, що нам Господь дає...

У день Паски співаються християнські духовні пісні іншого характеру — сповнені радості і величання Бога і Божого Сина за перемогу над смертю, святкування воскресіння Ісуса з мертвих:

Отже, в усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування збереглися до нашого часу на рівні символів та образів. «Багатство руху, тісне об´єднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості...».