Шановні відвідувачі сторінки! 

Пропонуємо Вам декілька віршів із збірки поезій «ДІІТівські сонети-2», присвяченій 90-річчю нашого університету

Цінуйте, поважайте і любіть!

Кохайте що є сили без тривоги!

Не можна сірим буднем «жить»,

Ховати своє серце у барлозі.

Цінуйте кожну мить свого життя.

Не в силах ми нічого зупинити.

Минулим дням немає вороття –

Тобі себе не вдасться надурити.

Цінуйте день похмурий та сумний,

І теплий промінь сонця в підвіконні,

І рідний погляд, чистий та прямий,

Свій рідний край і матері долоні.

Броварна Ірина, ф-т «КТіС»

Студентка, видимо, влюбилась,

Глядит в конспект, как в пустоту.

Весна в округе появилась,

Несёт за пазухой мечту.

Поют о чём-то интегралы,

Взлетают к небу на глазах,

И расцветают розой шпалы,

Ноктюрн играют тормоза.

Эпюры, схемы на страницах –

Всё о любви весь день поёт.

Душа предчувствием томится,

Что рыцарь скоро подойдёт.

Владимир Козак, ветеран праці

Был прохладный весенний вечер.
Месяц май на дворе суетился.
Ты судьбой мне был обеспечен,
Словно мир вокруг изменился.

Я не думала, что так всё случится.
Мне так стало тепло с тобою.
Удалось мне снова влюбится
Этой нежно-прохладной весною

Ты какбудто мечты отражение.
Я таких ещё не встречала.
Это было моё достижение,
Я решила начать всё сначала

Свет огней харьковских улиц,
Возвращаться домой не хотела.
Все давно так сладко уснули,
Я иначе на мир посмотрела.

Я тебя полюбила однажды,

Был прохладный весенний вечер.

Так, наверное, сможет не каждый,

Уходя, за собой тушить свечи.

Летний дождь за окном серебриться,
Он прохладой окутает город.
И, возможно, всё изменится.
Для меня ты действительно дорог.

24.05.2015

Сорока Елизавета,  ф-т «ЕГ»

СОНЕТ. Весеннее солнце

Весеннее солнце ласкает лучами,

Стремясь заглянуть всем прохожим в глаза

И вмиг затихают в душе все цунами

И редкая катится счастья слеза…

В просторах небесных – явленье нирваны,

Птенцы распевают свои голоса,

И вновь оживают букеты желаний

У тех, кому ДО…, и у тех, кому ЗА…

Увы, всё непросто сложилось меж нами,

Дожди, снегопады, любовь и гроза…

Но высшая благость – забыть эти раны,

Глядя на немыхоблаков образа…

Весна – природы благодать,

Понять, простить, и вновь обнять…

18.03.2016 г.

Анатолий  Канарский

Веселкой радісно зігнулись кольори,

Нажаль, це диво бачать одиниці,

Та й зупинитися усім нема коли,

Брудниться відпочинок на полиці.

Шалений поспіх, наче ритм життя,

Але чи сенс у тому полягає?!

Колись душа порине в небуття,

І що тоді нащадки пригадають?

Про те, що завжди часу не було

Відчуть несамовиту насолоду

Від того, що одразу загуло,

Віддав лише обраним нагороду.

Про те, що нам здавалось –  уперед

Крокуємо до розвитку назустріч,

Насправді потрапляли в осередок

Ілюзій, що створили власноруч.

Доки існуєм, маєм щось змінити:

В реальністьзакохавшись до нестями,

Веселку за яскравий хвіст вхопити,

Здійснити, що здавалося уявним.

Дар’я Свириденкова, ф-т ПЦБ

ДІІТівська весна

Знов весна на алеях містечка,

Килимами квітнуть тюльпани,

Знову пташки будують гніздечка,

Календар червоніє святами.

Як чудово сакура квітне!

І студенти гуляють у парі.

Скажеш друзям слово привітне

І крокуєш у справах далі.

Дев’яносто наш виш рахує,

Сонце сяє, за місяць й літо.

Ювілей Альма-матер святкує

На знайомих стежках ДІІТу.

Ніка Днепр, НТБ

Ілюстрації добрані за посиланням: https://www.o-prirode.com/photo/36-15-0-0-8