Шановні відвідувачі сторінки!

У січні виповнюється 130 років з дня народження 

Павла ГригоровичаТичини 

Пропоную до вашої уваги скорочену версію статті 

«Павло Тичина: за лаштунками шкільних біографій»

Найкращі твори Павла Тичини - збірка "Сонячні кларнети", поеми "Золотий гомін", "Скорбна мати", "Похорон друга", "Сковорода".

Він – один із найвизначніших поетів українського модернізму, громадський діяч, перекладач із багатьох мов.

Народився, за різними даними, 23 або 27 січня (у офіційних біографіях називають саме другу дату) 1891 року у селі Піски на Чернігівщині у багатодітній родині дяка. За документами прізвише поета — Тичинін. А на схилі літ додав, що предки його належали до козацької старшини,

У 1901 році батько влаштував його до хору при монастирі. Цей досвід залишиться із Тичиною — і відобразиться не лише у звучанні його поезії. Хор хлопчиків залучали до участі у похоронах вищого духовенства, масштабних святах. Згодом натхненні музикою Бортнянського "Співи панахидні" стануть одним із творчих задумів молодого поета. Тичина згадував, як хор запросили до виступу в Іллінських печерах. Вразливий хлопець мало не збожеволів від містеріального видовища, задухи й особливої акустики простору.

Очевидний вплив на його творчість мала російська культура: філософія Володимира Соловйова, поезія та концепції Олександра Блока. Тим страшнішим виявився шок від безпосереднього зіткнення з реаліями "російського світу", коли до Києва у 1918-1919 роках кілька разів входили російські війська. Нажаханий Тичина кілька днів переховувався у склепі на Байковому кладовищі разом з Василем Елланом-Блакитним, Степаном Васильченком та іншими; за свідченням самого поета, це сталося у 1919 році, коли місто захопили денікінці. Ліда Папарук приносила йому їжу і переповідала найсвіжіші новини. Ще раніше він описав цей розрив у вірші:

"І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв...

Росіє, Росіє, Росіє моя!

Стоїть сторозтерзаний Київ

і двісті розіп'ятий я".

Наприкінці 1916 року Тичина оселився на київській квартирі за адресою: вул. Кузнечна, 107. При собі мав особисті речі, книжки і музичний інструмент. Який саме — версії біографів розходяться: чи то кларнет, а чи то бандуру, що раніше належала самому Остапові Вересаю. Господиня Катерина Папарук і її 16-річна донька Ліда не підозрювали, що квартирант залишиться у їхньому житті назавжди. Стосунки із Лідією Папарук тривали не один десяток років, деякий час — на відстані, коли Тичина жив у тодішній столиці Харкові. Зрештою, столицю перенесли до Києва, це пришвидшило перебіг подій і у 1940 році вони таки зареєстрували шлюб. Лідія Тичина зберегла після смерті поета його архів, а також обстановку квартири, де вони проживали до кінця життя. Зараз там — музей, присвячений постаті поета.

Але завдяки Павлу Загребельному справжнім романтичним коханням Тичини вважають Наталку Коновал. "Кларнети ніжності" – повість Загребельного про Тичинину Беатріче, яку він єдину називав "коханою". Згадані тут сестри Поля та Інна Коновал з часом злилися для поета у єдиний образ "літературної любові". Саме до Інни звернено відомий вірш "О панно Інно, панно Інно!.."

Ліда Папарук виглядає тут цілком земною жінкою, тоді як почуття витонченого поета звернені більше навіть не до інших жінок, а до їхніх вифантазуваних образів. Тичина захоплювався й іншими жінками, з-поміж яких згадують і народну артистку Оксану Петрусенко, ранню смерть якої поет важко переживав, і акторок театру Курбаса.

Вважається, що кульмінацією "творчої деградації" Тичини є вірш "Партія веде", написаний у 1933 році. Написаний як піонерський марш, цей текст був відхилений дитячим журналом як невдалий, згадував письменник Іван Цюпа. А у 1949 році він таки став автором гімну Української РСР, який починався зі слів "Живи, Україно, прекрасна і сильна..."

Взірцем для Тичини був мандрівний філософ Григорій Сковорода. Йому він присвячує однойменний масштабний твір, натхненний не лише мудрістю українського мислителя, але й західною античною та середньовічною філософією. Вплив біографії Сковороди на Тичину вбачають у його прагнення самітництва, небажанні одружуватися й мати дітей.

Художниця Катерина Білокур листувалася із подружжям Тичин, чотири рази гостювала у них: двічі у 1949 році, а також у 1951 і 1954 роках. Вона подарувала Павлові Григоровичу свою картину "Півонії", створену у 1948 році.

Сучасники Тичини відзначають надзвичайну вихованість, делікатність Тичини. У спогадах описаний шок поета, коли у якості високопосадовця він приїхав у село, а червонощока колгоспниця підскочила до нього і соковито цьомнула в щоку, з вигуком: "То вас же і цілувати можна?"

Тичина диригував хором на похороні Михайла Коцюбинського, який свого часу благословив його на початок шляху в літературі. Можливо, зв'язка диригування-хор-містерія закріпилися у його підсвідомості настільки, що й "вмираючи, вже втрачаючи свідомість, Поет намагався здійняти руки, диригував невидимим хором і нечутним оркестром, у якому він відловлював мелодію ніжності, що її вів кларнет", як пише про нього Павло Загребельний у "Кларнетах ніжності".

Помер Павло Тичина у Києві 1967 року. Є ще й інші свідчення про його смерть, які роками пошепки передавали одне одному належні до кіл інтелігенції: Тичина марив, що за ним слідкують, що у його квартирі встановлена апаратура для прослуховування. Найстрашніше, що так воно й було, навіть у ті останні часи.

Оксана Щур

https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/01/160127_tychyna_anniversary_sa