“…Третій ангел засурмив, і впала з неба велика зірка, палаюча, подібно світильнику, і впала вона на третину річок і на джерела вод. Ім’я цієї зірки – “Полин”, і третя частина вод перетворилася на полин, і багато людей загинуло від вод, бо вони стали гіркими…”

…Тисячоліття тому десь в глибині Полісся на березі ріки Прип’ять загубилося маленьке містечко Стрижів, що означало "Страж Дніпра". Чорнобилем він став пізніше. Існують версії, що багато століть тому під час бойових зіткнень Стрижів було зруйновано, і на його місці залишились великі поля полину. Згодом поселення було відбудовано і йому було присвоєно ім’я Чорнобиль. Перші спогади про Чорнобиль йдуться з 1193 року в Іпатіївському літопису: «Князь Вышгородский и Туровский Ростислав – сын Большого князя Киевского Рюрика ехал с ловом от Чернобыля к Торцийска…».

Йшли століття. В різні часи містечко належало Польщі та Україні. Змінювалися покоління, змінювалося життя, з’являлися нові села – Купувате, Опачичі, Мартиновичи та багато інших. Благодатна земля щедро родила, безкрайні ліси кишіли дичиною, ріка Прип’ять повна риби – живи та радій!

XX сторіччя. Побудовано атомну станцію. В 3 км від неї виріс атомоград Прип’ять. Закипіло життя, залунали голоси дітей, Прип’ять так і називали – місто дітей, аж 15 дитячих садків було побудовано на невелике містечко! Воно повинно було стати містом майбутнього. Люди отримували затишні квартири, працювали магазини, школи, палац культури, ресторани, річковий вокзал. А які чудові місця для відпочинку біля річки та в лісах навколо міста! Від пристані відходили прогулянкові катери, з вікон розташованої поряд з нею кав’ярні відкривався чудовий краєвид на лівий берег Прип’яті.

Не судилося…

Однієї квітневої ночі прийшла страшна біда. Здригнулася земля, затрусились вікна, в небо піднявся величезний стовп вогню. Перелякані люди підхопилися з ліжок, припали до вікон – що трапилось? А там… Атомна станція палала. Далеко було видно страшенну заграву. Скажено заверещали пожежні сирени. Люди намагалися приборкати радіоактивне полум’я та, отримавши величезну дозу опромінення, падали…

Ось налетів вітер, підхопив отруйну хмару та поніс навколо, і все живе, чого вона торкалась, вмирало. Сосновий ліс, що перший відчув на собі її смертельний подих в 3000 рентген, став рудим...

В ту страшну ніч загинув старший оператор ГЦН Валерій Ходемчук. Його тіло так і не було знайдено в цьому пеклі під завалами.

…Вранці, як завжди, діти побігли до школи. Ніхто навіть і не здогадувався, що повітря в місті стало отруйним. На вулицях з’явились БРДМи та міліція в ОЗК, але на них мало хто звертав увагу, і люди ішли по своїх справах. Та в другій половині дня тривога почала зростати. З’явились машини, що мили вулиці, навколо димлячої станції кружляли вертольоти та сідали дуже близько до будинків.

І тільки на наступний день почали підтягуватися автобуси. Людям пропонували взяти саме необхідне та залишити місто на 2 – 3 дні. Але виявилось, на все життя…

Останній автобус. Чиїсь очі у задньому вікні з тугою дивились на зникаюче вдалині рідне місто: “А що, мамцю, куди ми їдемо? – До бабусі, доню! – Ми ж повернемось? І чого з нами тато не поїхав? – Звісно, повернемось, сонечко! А тато… Тато на роботі…”(Жінка обіймає маленьку синьооку дівчинку і нишком плаче, бо знає, що тато-ліквідатор до них вже ніколи не приєднається…).

…І спорожніло місто! Не чути дитячого сміху, не дарують закохані свої перші поцілунки на пристані, не збереться вже на свято сім’я за великим столом в затишній оселі! Ніколи, ніколи сюди не повернуться люди! Скрізь тиша, приголомшуюча тиша. Тільки вітер розносить радіоактивний пил порожніми дворами, та на світанках вікна плачуть отруйними сльозами туману… Ох, люди-люди, що ж ви наробили?...

…Минуло 35 років. Зруйнований реактор накрито. Рудий ліс викорчуваний та похований, на його місці виріс молодий сосновий ліс. Поросли бузиною та ожиною подвір’я покинутих сел. Місто Прип’ять перетворилося на ліс, із-за височезних густих дерев іноді навіть будинків не видно. Кожної осені воно вбирається в яскраві барви. Жовте кленове листя на фоні сірих стін, великі пекуче-червоні грона горобини та шипшини. Тиха, пронизуюча серце, болюча краса… Дворами гуляють неполохані звірі – вовки, лисиці, дикі кабани. Іноді рипне гілка, цокне гравій під ногами сталкера чи ще якогось відчайдуха, що пробрався в покинуте місто тільки йому відомими стежками.

Пройде деякий час – і Прип’ять зникне, розсиплються багатоповерхові будинки, поростуть кропивою та полинами, чорною билиною…

СНЫ ПРИПЯТИ

Город осени, черной полыни и мертвых домов,

Город – имя реки и поросших сосной берегов,

Город Припять… Отравленный лес и застывший причал.

Расскажи, город Припять, что снится тебе по ночам!

Снятся мне голоса, снится мне черный дым над водой,

Снится пламя слепящее, треск, счетчик Гейгера, боль

Снятся кучи графита, расплавленный камень и страх,

Взгляд солдатика-смертника, что не вернется назад.

Снятся визги сирен, снится ругань и слезы детей.

Осязаема боль покидающих город людей.

Вот последний автобус. Затихли вдали голоса.

Из автобусных окон тоскливые чьи-то глаза…

…Над заплаканным городом серый клубится туман,

Оседая отравленной влагой по стылым дворам…

Здесь все звуки мертвы, наказали меня тишиной…

Никого… Лишь туман… Что ж вы сделали, люди, со мной?

Автор статті та віршу Олена Брюховецька, бібліотекар 2 категорії. Для більш емоційного сприйняття рекомендуємо читати вірш під музичну композицію Валерія Кіпєлова «На грани» https://mp3xa.cc/track/421399-kipelov-na-grani.html

Авторські фото Олени Брюховецької.

Література з даної теми присутня в фондах і колекціях Бібліотеки ДНУЗТ.

Посилання на Е-каталог http://ecat.diit.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_12/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=DB2&P21DBN=DB2

62

Б 11

Біль і тривоги Чорнобиля / Авт. І. Заседа та ін. – К. : Київ. правда, 2006

821(470С)

М 42

Медведев, Г. У.

Чернобыльская тетрадь : докум. повесть / Г. У. Медведев. –  К. : Дніпро, 1990

614.876(477)(062.552)

Ч-75

    Чорнобиль: екологія і здоров'я : наук.-практ. зб. Вип. 5 / Координац. аналіт. центр "Екологія і здоров'я" ; за заг. ред. Ю. І. Бандажевського. – Дніпро : Середняк Т. К., 2017.