Шановні користувачі!
В листопаді 2021 р. виповнюється 95 років від дня народження незвичайної людини Всесвіту – українського письменника, філософа, художника, популярного творця фантастичної літератури та засновника духовної течії, яка поєднує космічне бачення світу та україноцентризм - Олеся Павловича Бердника
«Дітям України час обрати для себе стежину мудрості
й самодостатності, яка приведе їх до правдивої самостійності»
О. Бердник
Народився Олесь Бердник у селі на Херсонщині, брав участь рядовим у Другій світовій, 1949 року у Києві закінчив студію при Драматичному театрі імені Ивана Франка.
Під час кампании з боротьби із космополітизмом двометровий актор-початківець виступив на театрових партійних зборах проти того, що п’єси класиків перекроюються за вказівкою згори, та був заарештований за «зраду батьківщині». 1950 року його засудили за статтею 54-10 Кримінального кодексу УССР на 10 років позбавлення волі. Покарання він відбував у трьох таборах: Печора, Воркута й Караганда. У 1953 році Бердник намагався втекти, та його було спіймано й знову засуджено на ще 10 років у в’язниці суворого режиму. 1955 року, після смерті Сталіна, він отримав помилування. Пізніше Олесь Бердник казав, що саме в таборах, у спілкуванні із найрозумнішими людьми того часу, народилися усі його думки, котрі він згодом виклав у літературних творах. Почав друкуватися Олесь Павлович 1957 року, тоді ж був прийнятий у Спілку письменників СРСР. За його повістю «Серце Всесвіту» в 1963 році на Одеській кіностудії навіть зняли популярний радянський фантастичний фільм «Мечте навстречу» (“Мрії назустріч”).
Улітку 1957 р. випадково на Ярославовім Валу Олесь зустрів красуню Кармен. Після зйомок у фільмі Людмила, не перевдягнувшись, прямувала на лекції до Інституту театрального мистецтва. І юнак закохався, зробив дівчині пропозицію й наступного дня, почувши від родичів відмову, викрав. Що він сказав дружині? – «Вічна любов – щохвилинна реальність Буття. Якщо б у світі зникла любов хоч на мить, Світобудова звалилася б. І сонце, і квіти, і променисті очі жінок – все це відблиск Вічної Любові. Тієї, Яка створила Всесвіт, – Великої Матері-Природи. Індивідуальна вічна любов теж є: якщо ми її не зустріли тут, вона чекає нас в інших світах».
У квітні 1972 року на квартирі Миколи Руденка, де жив Бердник, співробітники КДБ вилучили рукопис праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», а також дві друкарські машинки. 28 квітня Бердник оголосив голодування із вимогою повернути вилучене, воно продовжувалося 16 діб, поки з ним не зустрівся перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. І хоча Шелест пояснив Бердникові, що «партійні органи не можуть втручатися у діятельність КДБ», 14 травня машинки повернули. Але публікувати Бердника відтоді перестали. З 1974 року він добивався дозволу виїхати з СРСР.
У серпні 1976 року Олеся Бердника було виключено зі Спілки письменників, і вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друці при Раді міністрів СРСР про вилучення його книг із бібліотек спільного і спеціального користування й книготоргової мережі СРСР. Після цього він працював декоратором-вітражистом у творчому об’єднанні «Художник» і писав свій програмний твір «Свята Україна», в якому міститься концепція «вічно сущої держави Духу», що існує у вимірі над держкордонами і соціальними реаліями.
…До незалежності України залишалося 27 років, та мислитель-візіонер вже бачив її у своїй уяві, у «твердині серця» свого, своїх дітей і друзів — «нехай довкола вирує ураган хули і зневіри, деградації і сумнівів, а в твердині серця Мати-Україна обнімає нас своїми руками».
Бердник ставив перед собою питання, на яке час, за думкою письменника, потребував ясної, недвозначної відповіді: що таке нація? – випадкове історичне поєднання людей чи живий організм Космосу? У своєму есе він написав: «Нація, Народ це неповторний живий дух буття, який дає кожній індивідуальності проявити свою суть в слові, мислі, дії, почутті, любові, в подвигу, в пізнанні, в духові все охоплення».
Після виборів 1994 року Бердник передав Леонідові Кучмі «Заповіт президенту України», в якому говориться: «Якщо Україна в особі лідерів прийме свідомо руку небесних сил, то всі вузли розв’яжуться, наша Вітчизна піде вперед стомильними кроками, сформує чудову зоряну стратегію. Якщо проігнорує – падіння в безодню! Цей космічний урок доведеться вивчити усім політикам і партіям: без ієрархії Світла марно шукати рятівне рішення».
Лейтмотив творчості Бердника такий: власне, людина це не природна істота, а космічна, здатна проявити відповідальність за спільний дім, а не чекати шокової терапії, якою в ті роки став Чорнобиль. Олесь Павлович розвиває ідею В. І. Вернадського про ноосферу, в якій матриціюються інтелектуальні й чуттєві напрацювання століть. Проблема земної науки, вважав він, полягає у тому, що ми захопилися відкриттями в природі, але не робимо нічого, аби відкривати щось у собі.
Саме на цьому смисловому фоні розгортаються події багатьох фантастичних творів Бердника – якими, до речі, зачитувалися (в російському авторизованому перекладі) навіть радянські читачі з тих, що принципово ігнорували українську літературу. В них відбувається пошук сенсу життя, яке не є кінечним, а включене у безкінечність Всесвіту. Людина, за Бердником, не просте відображення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, котрому слід вивільнитися з одномірності світу індустріальної епохи, перестати бути маріонеткою й активізуватися через власне волевиявлення.
Джерела: https://nashformat.ua/authors/oles-berdnyk-books
https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/zbagnuti-sviti-olesya-berdnika/